Учням

ГОТУЄМОСЬ ДО ОЛІМПІАДИ

Олімпіада з історії

чит.далі...

Олімпіадні завдання 8 клас Чит. далі.
Олімпіадні завдання  8- 11 класи див. далі

Словничок історичних термінів  чит  далі

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії 

      Під час оцінювання навчальних досягнень з історії враховується:

-          рівень оволодіння історичними знаннями; знання хронологічних меж періодів,  найважливіших історичних подій і процесів; визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;

-          рівень умінь групування (класифікації) фактів за вказаною ознакою, розкриття причинно-наслідкових зв’язків між подіями;

-          рівень оволодіння практичними уміннями та навичками роботи з історичними джерелами; обґрунтування власного ставлення  учня щодо історичної події, явища, діяча.

Всі види оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюються за критеріями, наведеними в таблиці.

                            Пам’ятки для учнів

Створюючи слайди, потрібно додержуватися таких вимог:

-            слайд повинен містити мінімально можливу кількість слів;

-           на ньому мають бути визначення і терміни, які учні прочитають уголос під час демонстрації і запишуть у зошити;

-          для написів і заголовків слід використовувати чіткий великий шрифт;

-           тло, літери, лінії мають бути спокійного кольору, щоб не спричинювати подразнення  й утому очей;

-         малюнки, світлини та інші ілюстративні матеріали мають рівномірно заповнювати все екранне поле;

-          не можна перевантажувати слайди зоровою інформацією;

-          на перегляд одного слайда слід відводити достатньо часу (не менше як 2 – 3 хв), щоб учні могли сконцентрувати увагу на

-         екранному зображенні, роздивитися всі елементи, зробити записи в робочих зошитах;

-          звуковий супровід слайдів має бути доречним, спокійним, не відволікати від зображень.

Схема аналізу історичних фактів, подій, явищ та процесів

        Історичний факт – першоцеглинка історичних знань. Він непотворний, як неповторні простір і час, де він протікає, оскільки вони перебувають у постійному русі.

         Історична подія – сукупність логічно завершених та обмежених у просторі й часі історичних фактів.

         Історичне явище – комплекс аналогічних історичних фактів або їх ознак, які зберігалися чи зберігаються протягом певного часу та в певному просторі (території).

    Історичний процес – ланцюг взаємопов'язаних у часі й просторі причинно-наслідковими зв'язками історичних подій і явищ:

• коли відбувалися чи проходили ці факти, події, явища чи процеси;
• де вони проходили;
• за яких історичних обставин вони проходили; які події пройшли напередодні;
• який розвиток вони отримали надалі;
• яка соціальна верства чи верстви були основними учасниками події;
• яку роль відіграли тут історичні особи та чиї інтереси вони відображали;
• який слід залишили ці факти, події чи процеси в історії регіону, країни чи світу;
• випадковим чи закономірним був саме такий перебіг подій та які вони мали наслідки;
• які альтернативи розвитку існували за тих історичних умов; а як би повелися Ви за таких умов?
•  

  Схема аналізу подій з хронологічної точки зору (локалізація подій у часі)

• коли пройшли ці події, як довго вони тривали, в якій послідовності проходили;
• на який період історії людства вони припадають;
• як ця  подія співвідноситься з іншими подіями чи процесами;
• як ця подія кореспондується з однотипними подіями чи процесами вітчизняної та регіональної історії;
• складання хронологічних чи синхроністичних простих чи складних таблиць.

 Визначення місця історичних подій у просторі (використання карти як історичного джерела)

•  правильно займіть позицію біля карти (так, щоб не заступати природне освітлення карти);
• запам'ятайте, що коли ви стоїте навпроти карти, наверху буде північ (південь – унизу), а зліва – захід (відповідно, справа – схід);
• навчіться читати легенду карти – її умовні позначення. При всій різноманітності карт однотипні факти, події та явища – кордони та столиці, райони повстань, напрями головних ударів і місця битв тощо – зображуються на них схожими позначками;
• зверніть увагу на написи, діаграми, таблиці, портрети, рисунки, які є на карті, і ви зрозумієте, що є резон у твердженні „Карта – це державна шпаргалка”;
• працюючи з контурною картою, користуйтеся кольоровими олівцями, робіть умовні позначення;
• на дрібномасштабних картах окремі позначки робіть цифрами, які включайте в умовні позначення, це впливатиме на естетику виконаної Вами роботи.

   Порівняння однотипних явищ і подій

· Визначи, які факти і події будете порівнювати (підготувати хронологію цих подій).
· Визначи питання, за якими можливе порівняння. Запиши їх у певній послідовності.
· Дай відповідь на питання.
· Проаналізуй відповіді, визнавчивши спільне і відмінне у характеристиці явищ і подій.
· Зроби висновки після відповідного аналізу.

  Робота з текстом підручника та історичними документами
· Приступаючи до роботи з текстом підручника та історичного документу, визнач, яке завдання ви повинні виконувати.
· Уважно прочитай текст підручника, документа. Визначи про яку подію, факт іде мова.
· Встанови зв'язок між тестом підручника і документа:

•  чи документ доповнює текст підручника;
•  чи один з них поглиблює інформацію, що міститься в другому;
•  чи один з них дає оцінку матеріалу, що викладає другий.

· З'ясуй значення всіх понять, що містяться в текстах.
· Склади план відповіді на те запитання, отримав перед початком роботи, об'єднавши інформацію тексту підручника і документа.
· Свою відовідь умовно поділи на частини, дай назву кожній і запиши.

  Види роботи з текстом підручника як джерелом інформації

• читання мовчки або вголос;
• виписування дат;
• складання хронологічних таблиць;
• робота з термінами, географічними назвами, висновками;
• виписування імен історичних персоналій;
• відбір історичних фактів для доведення окремих суджень;
• формулювання  висновків  на основі прочитаних фрагментів тексту; конспектування;
• складання плану чи тез.

Схема аналізу історичного документу 

            Документ первинний (запис очевидця або учасника події) чи вторинний (коментар чи

переказ про подію з уст дослідника).

            Відділіть у документі факти від коментарів та аналізуйте їх окремо.

• Хто автор цього документу? Чиї інтереси він захищає?
• Про що розповідається в документі? Яка сторона події чи явища замовчується?
• Коли написаний цей документ? Як могли вплинути на нього автори, історичні події чи загальна ситуація в цей період?
• Де відбувалася подія, про яку йдеться в документі?
• Якими мотивами керувався автор документу?
• Як цей документ кореспондується з іншими свідченнями про ці факти, подію, явище чи процес?

   Визначення хронологічних рамок подій, їх співвідношення. Складання хронологічної таблиці

· Запиши в зошиті дати головних подій до кожної теми, запам'ятовуючи їх.
· При складанні хронологічної таблиці чітко записуй дату чи хронологічні рамки подій і точно формулюй їх назви (при цьому не забувай, до якої теми складається таблиця).

· Порівняй хронологічні таблиці з історії України і всесвітньої історії:

•  знайди спільні чи близькі за часом дати;
• порівняй події;
•  зроби висновки.

Вміння висловлювати власну думку при обговоренні історичних питань, усне рецензування відповідей інших учнів
· Уважно слухай відповідь товариша.
· Бери участь в обговоренні, доповнюй, виправляй помилки, неточності.
· Дай оцінку, наскільки повною була відповідь; чи вірно викладено факти, чи була відповідь послідовною.

  Вимоги до плану

· Планом повинен бути охоплений весь зміст тексту. Нічого суттєвого не повинно бути пропущено.
· У заголовках не повинні повторюватись одні й ті ж думки.

  Складання плану

• Уважно   прочитайте  назву теми плану, текст параграфу.
• Спробуйте засвоїти зміст матеріалу в цілому.
• Відберіть тільки той текст, який висвітлює тему, за якою потрібно скласти план.
• 3апишіть головні,  на Ваш погляд, думки тексту – це і будуть орієнтовні пункти Вашого плану.
• Добре продумайте, сформулюйте й запишіть ці головні думки. Це буде простий план теми.
• Якщо план складний, виділіть провідні (дві-три) ідеї та спробуйте перегрупувати матеріал таким чином, щоб він відповідав цим ідеям.
• 3найдіть дані, які розкривають кожну з виділених вами головних ідей, і запишіть їх у вигляді підпунктів плану.
• Перевірте, чи розкриває план тему, чи є у ньому своя логіка й завершеність, яка дозволить Вам краще засвоїти матеріал.

Пам'ятайте! Структурно план поділяється на вступ, основну частину та висновки.

Конспектування 

            Конспектування – це стислий виклад основного змісту прочитаного (почутого).

•  Кілька разів прочитайте текст, постарайтеся засвоїти його зміст в цілому.
• Розділіть текст на окремі блоки (відносно самостійні частини).
• Зробіть аналіз кожної із частин, виділивши в ній головне.
• Сформулюйте тези і випишіть вислови, які їх аргументують.
• Запишіть основні положення та ідеї тексту або почутої інформації.

  Характеристика пам'яток культури

· Визначити пам'ятку культури: літератури, музики, образотворчого мистецтва, архітектури, скульптури.
· До якого історичного періоду відноситься та чи інша пам'ятка культури.
· Хто автор цієї пам'ятки? Що тобі відомо про нього?
· Назви характерні риси пам'ятки: тема; стиль та інше.
· Дайте оцінку пам'ятці (вклад в розвиток світової культури).

Як скласти історичний портрет
· Познайомитись із історичним часом (епохою) в якому проходило життя та діяльність (творчість) діяча.
· Визначити походження (стан) цієї людини.
· Як відбувалось становлення особистості історичного діяча (родовід, дитинство, освіта, особисті якості й риси характеру).
· Прослідкувати та проаналізувати періоди його становлення як діча або митця.
· Які завдання визначала головними у своїй діяльності ця особистість.
· Визначити методи (шляхи реалізації) його діяльності.
· Назвати найбільш видатні його справи, яким цілям вони служили.
· Як ви оцінюєте його діяльність? 
· Зроби висновок (чи прогресивна роль цього діяча в історії).  

    Схема характеристики історичної особи

• Історичні умови,  виклики та вплив оточуючого суспільного середовища на формування особистості історичної постаті. Особистісні якості історичного діяча та умови їх становлення та формування.
• Цілі діяльності та можливості їх досягнення.
• Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета.
• Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу.
• У чому значення діяльності цієї особистості.
• Яке Ваше ставлення до цієї особи як людини та як історичного діяча?    

Узагальнення 

            Узагальнення – визначення загальних, суттєвих ознак історичного явища чи процесу, формулювання провідних понять чи ідей того, що опрацьовано чи вивчено; узагальнення ґрунтується на аналізі та синтезі та йде від простого до складного (від конкретного до абстрактного).

• Виділіть головне поняття в отриманому завданні.
• Перевірте, як Ви зрозуміли його зміст.
• Відберіть основні, типові факти з опрацьованого матеріалу.
• Проаналізувавши їх,  виділіть спільні риси.
• Сформулюйте провідну ідею, вектор розвитку явища чи процесу.

Порівняння

            Порівняння – це розумова операція, спрямована на встановлення рис схожості та відмінності між певними історичними подіями, явищами чи процесами. Етапами порівняння можуть бути:

•  засвоєння об'єктів порівняння та їх запис;
•  виділення критеріїв – споріднених суттєвих ознак об'єктів, які порівнюються; це – найскладніша частина порівняння. Критерії порівняння – це своєрідний план спільних ознак тих чи інших подій, явищ чи процесів.
• чітке формулювання й короткий запис змісту порівняння;
• порівняння об'єктів за кожним з критеріїв;стисле узагальнення та його запис.

Кросворд з історії України 7 клас


Ребуси  з історії 6,7 клас

                            Поради учням

           Як надовго запам’ятати навчальний матеріал? 

Поради для учнів:

- виділяй, співвіднось і групуй матеріал;

– хто добре усвідомлює, той добре запам’ятовує і довго пам’ятає. - якщо отримав завдання у вівторок, а відповідати потрібно в п’ятницю, не чекай четверга;

– вивчи одразу, а напередодні тільки повтори;

- завчай і повторюй невеличкі шматки ще доти, як матеріал почав забуватися;

- коли вчиш, записуй, малюй схеми, діаграми, таблиці;

- наочність краще запам’ятовується;

- якомога швидше, не чекаючи повного заучування, намагайся відтворити матеріал, закривши книгу. Уява покращує пам’ять ;

- усе, що хочеш пам’ятати, - уявляй! (Не уявляю – не пам’ятаю)

- май на увазі: усе, що побачив, відчув, почув, - уже запам’яталось.Легко пригадується тільки те, що уявив.

-не думай словами – думай образами.

-не завчай, а уявляй що-небудь цікаве, що допоможе пригадати потрібну інформацію.  

                                            Знайдіть помилку

Учням  7 класу

1.  Після завоювання Галлії франкському вождеві Хлодвігу з династії Меровінгів хитрістю та підступністю вдалося знищити усіх своїх родичів. У боротьбі за владу він не гребував ніякими методами. Був обачливим та жорстоким. Хлодвіг став королем, але до самої смерті залишався вірним  язичництву.

 Знайдіть помилку

2.  Замок був житлом феодала. Водночас, він правив і за фортецю. Його оточували високі стіни і рів з водою. Через рів було перекинуто міст, що вів до надбрамної вежі – донжона. Замок було обладнано усіма побутовими зручностями – каналізацією та центральним опаленням. До кінця Середньовіччя знать з радістю жила у своїх безпечних замках.

Знайдіть помилку

3.  Ремесло у середні віки було дрібнотоварним машинним виробництвом. Кожен ремісник працював у власній майстерні. Йому допомагали учні та підмайстри. Для захисту свої прав ремісники об’єднувались в цехи. Вони не втручались у справи ремісників. На чолі кожного цеху стояв бургомістр (мер).

ПРИСЛІВ'Я ПРО КНИГУ

  

• День без книги, що обід без хліба.
• Дім без книги - день без сонця.
• З книгою жити - з добром дружити.
• З книгою подружишся, розуму наберешся.
• З ручаїв - ріки, з книжок - знання.
• Знайко біжить, а незнайко лежить.
• Знання - сонце, книга-вікно.
• Золото добувають із землі, а знання - з книжок.
• Книга - дзеркало життя.
• Книга - міст у світ знань.
• Книга - світ, книга-серцю привіт.
• Книга - твій друг, без неї, як без рук.
• Книга для дітей, що волога для полів.
• Книга для розуму, що теплий дощик для посіву.
• Книга добру навчит, від дурного відверне.
• Книга корисна, коли її читають.
• Книга мала, та серцю люба.
• Книга не пряник, а дітей до себе манить.
• Книга подібна воді - дорогу проб'є усюди.
• Книги - ключ до знань.
• Книги читати - усе знати.
• 
• Книгу прочитав - на крилах політав.
• Книгу читай, розуму набирай.
• Книгу читають не очима, а розумом.
• Кому книга - розвага, а кому - навчання.
• Молодому книга - крила, старому - кийок.
• Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
• Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
• Нема розумного сусіда - з книгою поговори.
• Одна книга тисячі людей навчає.
• Письменному книжка в руки.
• Розум без книги, що птах без крил.
• У домі без книги, як без вікон, темно.
• У Землі супутник - Місяць, у людини - книга.
• Ученому - світ, а невченому - тьма.
• Хліб наснажує тіло, книга - розум.
• Хороша книга - свято.
• Хороша книга яскравіша за зірку.

                             

Історичні задачі

До уваги учнів! Пропоную перевірити свою кмітливість,  знання з історії та математики. Розв`язуйте задачі та складайте свої.

Задача № 1 До дати прийняття Руссю християнства додати дату загибелі князя, який завжди дотримувався правил лицарської честі - ніколи не нападав зненацька. Це йому належать слова: «Іду на ви».  Назвіть подію, яка пов'язана з числом, отриманим у результаті. 

Задача № 2  Легенда про винахід шахів. Шахову гру винайшли в Індії. Індійський принц Сирам, покликав до себе її винахідника, ученого Сету, і сказав : «Я хочу нагородити тебе, за прекрасну гру, яку ти придумав. Я виконаю будь-яке твоє бажання». «Володарю, — відповів Сета, — накажи видати мені за першу клітинку шахівниці одну пшеничну зернину, за другу — 2 зернини, за третю — 4, і так за кожну клітинку вдвічі більше, ніж за попередню». «Ти одержиш свої зерна. Але твоє прохання не варте моєї щедрості.». «Ми обчислили, — сказали придворні математики, — кількість зерен. Число це таке велике, що зерен не вистачить ні в яких коморах, навіть цілого царства. Не знайдеться такої кількості зерен і на всьому просторі Землі.». «Напишіть мені це д число» - 18446744073709551615. Маса такої кількості зерен більша за масу пшениці, зібраної людством до теперішнього часу.

Задача № 3 Скориставшись відсутністю князя Ярослава Мудрого у Києві, печеніги зробили набіг на південну територію  Київської Русі. Ворог був дуже сильний. Ярослав дізнався про облогу Києва, перебуваючи у Новгороді.  Зібравши велике військо з новгородців і варягів, він рушив на допомогукиянам.  Цілий день тривала кровопролитна битва біля стін столиці. Багато ворогів полягло на полі бою.  З тих часів набіги печенігів на Русь припинилися. З нагоди визначної перемоги велів князь Ярослав закласти на місці недавньої  січі храм. Для виконання княжого замовлення  були запрошені кращі майстри.  Їм допомагали кияни.

Видатний російський письменник XI ст. митрополит Іларіон так відгукнувся про церкви: «...вона викликає здивування і захоплення у всіх країнах, що лежать навколо, бо не знайдеться подібної їй у всіх полунощних землях від сходу до заходу!»

Про який храм іде мова? Коли він був зведений? На честь кого він був побудований?

Задача № 4 Від дати прийняття першого судебника відняти тривалість правління Ярослава Мудрого. З якою подією пов'язаний отриманий результат? 

Задача № 5 Цей видатний  князь, зарахований Православною Церквою до лику святих, помер у віці 43 років. До повного звільнення Русі від ординського панування залишалося ще 217 років. Про якого князя йдеться, і коли він народився? 

Задача № 6 Через рік після прийняття Руссю християнства в Києві заклали так звану Десятинну церкву, присвячену Успінню Богородиці. Коли вона була закладена, в правлінні, якого князя? Звідки пішла назва Десятинна церква?

Задача №  7 У 2004 р. до н. е. р. купець з Ур відправився з торговельним караваном до  Фінікії. Було йому 40 років. Додому він повернувся лише через три роки. За рік до від'їзду у нього народився син. В якому році народився купець? В якому році народився його син? В якому році купець повернувся додому?

Задача № 8 Вважається, що першу піраміду зодчий Имхотен почав будувати в 2750 р. до н. е. Останні піраміди побудовані в 1700 р. до н. е. Скільки років пройшло між будівництвом першої і останньої піраміди?

Задача № 9 Гай Юлій Цезар загинув у 44 р. до н. е. у віці 56 років. В якому році народився?

Задача № 10 У 221р. до н.е. правитель царства Цинь об'єднав розрізнені держави Китаю під своєю владою. Ця держава проіснувала всього 14 років та розпалася через 3 роки після смерті правителя. В якому році помер правитель?

Задача №  11 У 1900 р. археологами було розкопано могильник вождя, де знайдені залишки намиста з коштовного каміння, золоті і срібні сосуди. Встановлено, що поховання було зроблено 7240 років тому. В якому році був похований вождь?

Задача № 12 За переказами, перші Олімпійські ігри організував Геракл у 776 р. до н. е., а в 394г. імператор Феодосій І заборонив їх як язичницькі. Скільки років тривала традиція проведення ігор?

Задача № 13 Рим був заснований у 753 р. до н. е. Скільки років пройшло від заснування Риму до 1147 року?

Задача № 14 У 1997р. археологи знайшли залишки давнього поселення, яке було спалено 5533 роки тому. В якому році відбулася пожежа?

Задача № 15 У даний момент вважається, що писемність виникла 5 тисяч років тому. В якому тисячолітті це сталося?

Відомі українські історики

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873)     Народився на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії у родині збіднілого дворянина, предки якого займали високі посади в козацькому війську.     Михайло Максимович завдяки різнобічності свого обдарування залишив однаково помітний слід як у галузі природознавства, ботаніки, хімії, зоології, фізики, якими він активно займався у 1823-1834 рр., так і в галузях мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, що їм він присвятив пізніший період своєї діяльності аж до останніх днів життя.     На прикладах з фольклору та „Слова про Ігорів похід” Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське „наречие”, як вважав його опонент М.Погодін.     У написаній 1837 р. праці „Звідки походить руська земля за сказанням Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” вчений різко виступив проти норманської теорії походження Русі. Він переконливо доводив, ґрунтуючи свої твердження на фольклорній і мовознавчій базі та літописних джерелах, що засновниками Київської Русі були слов’янські племена, які боролися за незалежність своєї землі від іноземних загарбників – степових кочовиків, норманських купців-грабіжників та польських феодалів.     Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом.     Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу. Микола Іванович Костомаров (1817-1885)      Видатний історик, етнограф і фольклорист, поет і прозаїк, Микола Іванович Костомаров був високоосвіченою людиною, наполегливим пошукачем історичної істини, талановитим архівістом.     Народжений, як і Т.Шевченко, кріпаком і отримавши волю завдяки матері, Тетяни Петрівни, Микола Іванович не випадково одним із перших звернувся до вивчення історії України, добре розуміючи волелюбні традиції українського народу.     М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.     М.І.Костомаров –один із організаторів журналу „Основа”, в якому друкували свої твори класики української літератури: Т.Шевченко, С.Руданський, Марко Вовчок, Л.Глібов, історики М.Максимович, О.Лазаревський та інші.     Наукова і літературна спадщина М.Костомарова різноманітна. Характерною рисою його історичних досліджень, таких як „Богдан Хмельницький”, „Руїна”, „Мазепа”, „Мазепинці”, ”Останні роки Речі Посполитої” та ін. є те, що вони базуються на документальних матеріалах.     М.Костомаров – засновник народницького напряму в історіографії, патріот України, який своїм життям, науковою роботою відстоював ідеї самостійності української нації. Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908)     Видатний український історик, патріарх української історичної школи, натхненник і організатор громадівського руху Володимир Боніфатійович Антонович став духовним наступником Кирило-Мефодіївського братства, під впливом ідей якого сформувалася його політична і наукова позиція.     Родом він із містечка Махнівці Житомирської області. Дрібний шляхтич і мадяро-поляк за походженням. Навчання в Київському університеті, щире захоплення історією українського народу, романтичне ставлення до старовини сприяло розвитку культурно-освітницької позиції і ліберально-демократичних поглядів В.Антоновича.     Антонович – фундатор традиції документалізму в українській історіографії, „творець національно-української демократичної концепції історії України, правда, не закінченої й довершеної пізніше...” (О.Гермайзе), засновник першої української школи істориків. Видав 9 томів „Архива Юго-Западной России” (понад 2 200 документів), три томи літописів, у низці монографій висвітлив до того не вивчений „литовський” період української історії та різні аспекти життя Правобережної України, козаччини. Твори Антоновича стали епохою в українській археографії. На чолі історичного процесу бачив народ. Історіософську „схему” української історії уґрунтовував на антропології і виокремленні слов’ян з інших рас, а українців — з-поміж росіян та поляків. Суспільне укорінював у природному, історію — в натуралістично осягнутій націології. "Провідні ідеї" народів розглядав як функцію їхньої раси і національних типів. Провідною ідеєю слов’ян вважав общину, але вирізняв провідну ідею "великоросів" (абсолютизм), поляків (аристократизм) і українців (власне, общинність, "принцип вічовий, принцип широкого демократизму й визнання за кожною людською особистістю рівних для всіх політичних прав"). Автор общинної теорії історії України. Стверджуючи властивий українцям демократизм, вважав його каменем спотикання для їхнього державотворення. Мріяв про Україну в складі не російської, а південно-західно-слов’янської федерації. Дмитро Іванович Багалій (1857-1932)     Визначний український історик, архівознавець, громадський діяч Дмитро Іванович Багалій все своє свідоме життя присвятив вивченню соціально-економічного і культурного розвитку Слобожанщини, історії міста Харкова і Харківського університету, творчості Г.С.Сковороди.     Протягом 1918-1920 та 1929-1930 рр. Д.Багалій очолював історико-філологічний відділ ВУАН, був активним учасником археологічного з’їзду, з’їзду архівних працівників РСФСР (1925р.), І Всеукраїнського з’їзду архівних працівників (1926р.).     Д.І.Багалій брав активну участь у виданні масової літератури з різних галузей знань українською і російською мовами: редагував серію книжок культурно-історичної бібліотеки, першою з яких була „Історія Слобідської України”. Автор переслідував виразну просвітянську мету: прагнув показати історичні корені і традиції цього краю – одного з найбільш русифікованих, в силу цілої низки історичних обставин, регіонів України.     Особливий напрям наукової діяльності Д.Багалія – це дослідження життя та творчості видатних українських просвітителів - Г.С.Сковороди і В.Каразіна.     Наукова спадщина вченого включає близько 600 публікацій, це підручники з російської історії, монографії, археологічні видання, статті з історії Слобідської, Лівобережної, Південної України ХV – XVIII століття.     Йому належить фундаментальна праця „История города Харькова за 250 лет его существования”, яка була написана в співавторстві з Д.П.Міллером російською мовою до ювілею міста у 1904 році.     Пам’ять про видатного історика зберігають стіни очолюваного ним колись Харківського державного університету. На історичному факультеті університету відкрито меморіальну аудиторію вченого.   Дмитро Іванович Яворницький (1855-1840)     Народився 7 листопада 1855 року в селі Сонцівці Харківського повіту (нині село Борисівка Дергачівського району Харківської області) в родині сільського псаломщика і селянки. З 1867 року навчався у Харківському повітовому училищі. 1874 року вступив до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її і 1877 року вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Слухав лекції Олександра Потебні та Миколи Сумцова, вільнолюбні ідеї яких справили вплив на формування світогляду Яворницького в умовах заборони царським урядом у 70—80-х роках українського слова та переслідувань українських діячів культури.     Дмитро Іванович Яворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. З його іменем насамперед пов’язана подвижницька праця із збирання, дослідження й популяризації історії запорозького козацтва. Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Він був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства. Крім історії Запорожжя, яка й досі не втратила свого значення, він написав історію міста Катеринослава, села Фаліївки-Садової на Херсонщині, видав альбоми «української старовини» та «Дніпрові пороги», науково-популярне видання «Слідами запорожців», безліч розвідок та популяризаторських статей, якими започаткував жанр так званої краєзнавчої, або, як нині її називають туристської літератури, надаючи їй великого значення у популяризації рідної історії серед широких верств населення. Як збирач і колекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934)     Народився Михайло Сергійович Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі. Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича.     Активний член київської Громади, голова Наукового товариства ім.. Т.Г.Шевченка у Львові, редактор наукових записок цього товариства. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради.     Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.     Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю.     Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України - Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження.     Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості. Іван Петрович Крип'якевич (1886-1967)     Історик,академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України.     Народився у Львові у сім'ї священика. В 1904—1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студенські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. 1908 року організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.     Знання більш ніж семи мов дало йому можливість вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел і матеріалів закордонних бібліотек та архівів. Він був знавцем українських літописів.     Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б.Хмельницького» (1925—31), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.     Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України»; 1935), «Історія українського війська» (1936, співавтор) та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України» репетиторій для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів" (1919), «Історичні проходи по Львові» (1932) та ін.     Помер Іван Крип’якевич 21 квітня 1967 року, й поховали його на Личаківському цвинтарі. 1991 р. у Львові з’явилася вулиця Крип’якевича, а 1993-го Інститут суспільних наук перейменували на Інститут українознавства імені І. Крип’якевича. Володимир Васильович Грабовецький (нар.1928)     Народився 24 липня 1928 року у селищі Печеніжин на Коломийщині в сім'ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918-1920 років. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939 р.), малій Духовній семінарії у Львові (1942-1944 рр.), у Винниківській середній школі робітничої молоді (1946-1947 рр.), закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952 р.), після чого вчителював на Львівщині. З 1953 року працював старшим науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у м. Львові.     Науково-педагогічна діяльність В. Грабовецького поділяється на два періоди – Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у м. Львові (1953-1975 рр.). З 1975 року працює в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. З 1990 року очолював 17 років кафедру історії України. В 1958 році захистив кандидатську, а в 1968 році – докторську дисертації. Отримав наукове звання старшого наукового співробітника (1962 р.). Опублікував понад 1000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій, 75 окремих видань, 900 статей з історії України, в тому числі і Прикарпаття, автор шести опублікованих „Нарисів історії Прикарпаття" (1992-1995рр.) та трилогії „Ілюстрована історія Прикарпаття" (2002-2004 рр.), дві монографії про життя і творчість та вшанування Маркіяна Шашкевича і Тараса Шевченка (2006-2007 рр.), 50 років досліджував наукову проблему „Карпатське опришківство XVI-XIX ст." та життя і діяльність легендарного героя України Олекси Довбуша, видав про нього 150 праць і протягом півстоліття збирав історико-літературно-мистецькі експонати, на базі яких спромігся відкрити Івано-Франківський державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (1995 р.). Крім того, був ініціатором і організатором встановлення пам'ятника і пам'ятних місць на місці де народився і загинув народний герой (1971, 1980, 1988 рр.), організував музей історії міста Івано-Франківська та музей кафедри історії України в Інституті історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.     Наукові праці друкувалися в ряді країн Європи і Америки. Володимир Грабовецький створив свою Прикарпатську історичну школу. Лауреат премії імені Івана Вагилевича (1991 р.), імені Івана Крип'якевича (1998 р.), імені Василя Стефаника (2001 р.). Почесний громадянин 10 міст і сіл Прикарпаття і Львівщини, за написання монографій з історії цих населених пунктів.   Петро Петрович Толочко (нар.1938)     Народився в с. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області. Фахівець у галузі археології та середньовічної історії східних слов’ян, доктор історичних наук (1981 р.), академік НАН України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 і 2002 рр.) та премії НАН України ім.. М.С.Грушевського (1992р.), громадський і політичний діяч.     Особливе місце в дослідженнях ученого посідає стародавній Київ, історію якого він вивчає понад 45 років. У 1970 році створив Київську постійно діючу археологічну експедицію, яка здійснила широкомасштабні розкопки в історичній частині міста. Це дозволило зробити низку нових важливих висновків про його соціально-історичний розвиток. А відкриття на Подолі зрубних будівель цілковито розвіяло міф про напівземлянкову забудову столиці.     Крім Києва, вчений досліджував Вишгород, де у північно-східній частині дитинця було виявлено житлові й господарські споруди, у 1982-84рр. Керував Дніпровською давньоруською експедицією на городищах Іван та поблизу с. Ходорів на Середньому Дніпрі, вивчав поселення сільського типу на р. Тетерів (1962-63рр.), укріплені центри на Київщині та Чернігівщині (1973р).     Толочко – автор близько 500 наукових праць і багатьох науково-популярних книжок, редактор академічного журналу „Археологія” та науково-популярного часопису „Київська старовина”. Його перу належить понад 200 публіцистичних і белетристичних праць, у яких розглянуті важливі проблеми становлення української державності, формування політичної нації та громадянського суспільства, визначення місця й змісту національної ідеї. Частина з них склала монографії „Від Русі до України” і „Несповідимі путі України”. Валерій Андрійович Смолій (нар.1950)     Відомий український історик, фахівець у галузі історії України доби середньовіччя і раннього нового часу, академік НАН України, професор Валерій Андрійович Смолій народився у с. Авратин Волочиського району Хмельницької області в родині сільських інтелігентів.     Його перу належать понад 800 наукових праць, написаних живою, образною мовою, у яких на широкій джерельній базі з нетрадиційних дослідницьких ракурсів розкриваються закономірності історичного процесу на українських землях на зламі середньовіччя та нового часу. Пріоритетними у його науковій творчості є проблеми історії українського козацтва; національно-визвольних змагань українського народу; формування суспільної свідомості українського соціуму; становлення національного етносу та самобутнього розвитку його культури, перебігу державотворчого процесу в Україні в XVII – XVIII ст.; міждержавних відносин у Центрально-Східній Європі раннього нового часу та місця і ролі в них українського фактора тощо.     Науковий доробок академіка Валерія Андрійовича Смолія має високий рейтинг у колах фахівців. За значний особистий вклад у розвиток історичної науки вченого нагороджено „Відзнакою Президента України” (1996) , Орденом Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2004) ступенів. У 1998 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки, а у 2000 р. він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.